ДРАБИНИМО В ПРОСТОРІ




ДРАБИНА - подкаст Асоціації молодіжних центрів України. #драбинимо про молодь, простори, в яких вона любить тусити і політику, яка їм допомагає або перешкоджає. 

Серія #2 - #драбинимо в просторі. Що таке НУМО? Як організації об’єднуються? Що знаходиться на вулиці Пестеля в Києві, де колись було підпільне казино? Що таке “Натрій”? Як будується довіра і взаємовизнання між різними людьми? З Яриною Боренько розмовляють Олена Подобєд-Франківська з АМЦУ та Дмитро Куриленко з Національного Альянсу

0:32: “... НУМО - це синонім до разом?... ”

0:42 Олена Подобєд-Франківська: “... ми об’єднуємо організації, які працюють з молоддю...”

1:49 Олена Подобєд-Франківська:  “... об’єднання почалося зі створення простору...”

3:26 Олена Подобєд-Франківська: “... Українська академія лідерства чотири роки поспіль проводили забіг імені Ігоря Брановицького… одного дня об’єднали зусилля… так виник молодіжний центр “НАТРІЙ””

4:44 Дмитро Куриленко: “... спілкувалися з побратимами Ігоря, його сім’єю… їм важливо зберегти пам’ять про сина… а також цінності самого Ігоря - освіта”

5:22 Олена Подобєд-Франківська: “... на старті об'єдналися за двома принципами ...”

8:33 Дмитро Куриленко: “... громадянська освіта для нас - це, перш за все, відповідальність за свою країну... ”

10:15 Олена Подобєд-Франківська: “... перетікання одного заходу в інший … ми краще пізнаємо роботу один одного … є можливість зрозуміти, що ми, насправді, маємо більше спільного, ніж різного...”

12:18 Дмитро Куриленко: “... простір у нас достатньо великий… адаптивний до різних заходів… зможемо навіть відкрити літній кінотеатр ...”

13:45 Олена Подобєд-Франківська: “... для нас важливо все ж бачитись… цей простір настільки наш… певний елемент нашої культури...”

Дякуємо за музику Tik Tu

#Драбинимо в просторі 

Ярина: Всім привіт. Це друга серія Драбини сьогодні ми поговоримо про те, як зараз живуть простори. Говоритимемо про це з двома представниками НУМО. Це така організація,  до якої входить багато інших організацій. З нами Олена Подобєд-Франківська з Асоціації молодіжних центрів, та Дмитро Куриленко, який представляє Національний Альянс. Розкажіть нам, що таке НУМО, - це синонім, до “разом”, чи це щось більше? 

Олена: Повна назва НУМО - Національне українське молодіжне об'єднання. Як видно з назви, ми обєднуємо громадські організації, які працюють з молоддю. У нас зараз дев’ять організації. Це  Асоціація молодіжних центрів України, яка, очевидно, що займається молодіжними центрами; Українська академія лідерства (УАЛ), яка має річну програму підготовки молодих лідерів; Українська асоціація студентів (УАС), яка спеціалізується на студентському самоврядуванні; це також організації, які працюють у виховницькому напрямку і в напрямку таборування, такі як Пласт (найбільша всеукраїнська організація), Спілка української молоді в Україні (СУМ), Національний альянс (НА), Молодіжний націоналістичний конгрес (МНК), а також Фундація регіональних ініціатив (ФРІ), яка спеціалізується на освітніх таборах; і нещодавно до нас приєднався БУР - Будуємо Україну разом, це спілка, яка займається волонтерством. 

Ярина: Так розкажіть, чому ці організації об'єдналися і навколо чого і що ви робите?

Олена: Історія цього об'єднання починається зі створення простору. Влітку 2018-го ми зрозуміли, що є кілька організацій, які мають потребу в спільному просторі, де ми всі можемо тусуватися. Ми подумали, що непогано було б заручитися підтримкою держави і виникла ідея працювати з Державним центром патріотичного виховання, туризму і національно-патріотичного виховання учнівської молоді. Ми отримали 150 квадратів, які колись, у 2000-их, були підпільним казино. Ми побачили там червоні стіни і червоний ковролін, які нагадували про автомати і рулетку. І ми вирішили робити простір для молоді. Ми розпочали там ремонт.

Ярина: Цей простір довго розбудовувався. Скажіть, якими силами це відбувалося?  

Олена: Насправді ми довго думали над тим, як нам взяти гроші, щоб відремонтувати такий величезний кавалок будинку. І от сама історія підкинула наш час. Наші колеги з УАЛ проводили забіг імені Ігоря Брановицького (це кіборг, він сам киянин) і збирали кошти, благодійні внески. І от коли ми зустрілися з уалівцями і розповіли, вони сказали: друзі, у нас є гроші на цей ремонт. З цього розпочалася активна фаза ремонту і перетворення місця в простір. Потім ми зрозуміли, що цей молодіжний центр має займатися громадянською освітою. Так виник молодіжний центр, який зараз називається “Натрій”. Це позивний Ігоря Брановицького. 

Ярина: Завжди стосовно таких постатей як загиблі герої родина каже це слово. Як це сталося, що з постаттю кіборга пов’язаний саме простір. Адже у нас якось по-іншому закріплюють цю пам’ять.

Дмитро: УАЛ спілкувалася з друзями і родиною. Вони підтримували цю ініціативу, їм було важливо так зберегти пам’ять про сина, адже цінностями самого Ігоря була освіта Натрій - це основна частина. Цінностями Ігоря була освіта. Він завжди казав, що знання це сила. 

Ярина: І навколо цього  простору виходить, що об'єдналися доволі різні організації. Є якісь центральні принципи або цінності, які ці організації об’єднують?

Олена: Ми об'єднувалися, зважаючи на два принципи. Говорили про об'єднання найбільших організацій і ми це справді міряли. Зараз це близько півтисячі осередків по всій Україні. Друга річ - це цільова аудиторія. Це люди, які працюють з молодими людьми. Цільовими групами є молоді люди. Так було на старті, і, швидше всього, так буде й надалі. 

Ярина: Кого ви приймаєте і кого не приймаєте, у вас є якісь правила? Якщо хтось зараз послухає і захоче вступити.... 

Олена: Завжди хочеться сказати, вступайте до нас якнайшвидше. Але ми говорили й що для нас є неприйнятним. Важливими є фінансові питання. якщо організація не зможе розповісти ібо довести, що їх не фінансує якась окрема особа, то швидше за все ми не приймемо. Тому що якщо є фінансування однією зацікавленою особою, то ймовірно, що ця людина має вплив на організацію. А у нас є є другий важливий чинник - демократичні процедури. Якщо ви хочете приєднатися до НУМО, то для нас буде важливим те, як ви проводите демократію у своїй організації і управляєте процесами. 

Ярина: Отож, у нас є якийсь простір в Києві. Ця вулиця не дуже київська, вона ніби в центрі, там слабенька інфраструктура, твориться невідомо що. Отак йдеш по вулиці і бачиш якийсь центр громадянської освіти і щось там відбувається, щось впорядковується. Скажіть, що там відбувалося до карантину і кому це взагалі було цікаво? 

Дмитро: Воно цікаве в першу тим девяти організаціям, які його будують, розвивають, проводять в ньому свою діяльність…. Також до нам пишуть інші організації, які потребують простору і ми активно ділимося з іншими. Ми намагаємося заповнити центр найбільше, щоб він жив весь час. Громадянська освіта для нас -  це відповідальність за свою країну, і кожен її бере на себе. Це стосується і країни і вулиці, яку ми теж хочемо змінити, щоб вона мала кращий центр, ніж тепер.

Олена: Ми таємно називаємо це “алея Діогена”, але в нас є натхнення, щоб показати зміни не лише в просторі, але й на вулиці, щоб зміни відбулися не лише зовнішні, а й внутрішні.

Ярина: А який останній захід був перед карантином? Що там робили люди?

Олена: Ти би побачила мікс з заходів різних організацій. Мій улюблений приклад з власного досвіду: у нас одночасно відбуваються заходи в великій і малій залі. Велику залу ми віддаємо на поталу великим групам, а в малій проводимо наради правління. Оскільки організації є різні, то можна спостерігати, як народжується простір поваги. Наприклад, можна побачити, що свою гутірку проводять пластуни або сумівці.В одному залі є гутірки. В іншому залі адміністратор просить “тихо, бо пластуни будуть молитися, бо в них звершення заходу”. Це народжує певне поле між різними організаціями. Ми краще пізнаємо роботу одні одних і розуміємо, хто чим займається. В Україні не було таких можливостей, щоб потусити разом і подивитися, хто що робить і зрозуміти, що у нас більше спільного, ніж різного. 

Ярина: Тобто цей простір до карантину приймав багато різних людей людей, які розуміли правила, були спільні заходи і кожен робив щось своє. Зараз ми будемо виходити з карантину. Багато хто каже, от я зараз кудись піду… Але багато вже відвикли, та ще й кажуть, що соціальних контактів має стати менше. Як ви думаєте, чи ті різні організації захочуть бачитися, чи вони вже відвикли перебувати в ширших компаніях. 

Дмитро: Простір у нас великий, там є двір, він теж доволі великий і доволі адаптивний до різних бажань. Думаю, ми можемо зробити івенти всередині двору, і в залах. Можливо, навіть відкриємо вуличний кінотеатр, про який багато хто мріє. Люди повернуться до соціалізації, але потрібен буде час і ми зможемо тут допомогти.

Олена: Я відчуваю по нашому маленькому клубу членів правління, що ми дуже скучили одні за одними. Для нас не принципово де, але важливо бачитися. Якщо дивтися на тих, хто приходив простір, то це знайомі між собою люди. Вже важко було відрізнити, де які волонтери і члени організацій. Це відчуття простору, куди ти можеш прийти, воно залишиться, він настільки наш, бо це вже частина нашої культури. 

Do you want to join or help?