Місце, де молодь може бути вільною: як історія молодіжних просторів пов’язана з українською суб’єктністю
Здається, молодіжні центри — це історія новітньої незалежної України. Але якщо подивитися на молодіжний простір ширше, як на місце, де молодь могла збиратися, самоорганізовуватися, навчатися, обговорювати важливе й діяти разом, — ця історія почалася задовго до 1991 року.
У різні історичні періоди українська молодь знаходила для цього свої форми: гімназійні гуртки, бібліотеки, пластові домівки, студентські доми. Змінювалися політичні системи, правила і самі простори, але залишалася потреба мати місце, де можна бути не просто учасником чужої системи, а самому щось створювати й вирішувати.
Напередодні Дня Незалежності ми вирішили простежити цю історію: як змінювалися молодіжні простори в Україні і як разом із ними формувалася українська суб’єктність молоді — здатність молодої людини та молодіжної спільноти самостійно формувати власні цілі, організовуватися, діяти й впливати на середовище, у якому вони живуть.
Отже, з чого взагалі почалася робота з молоддю і де вона відбувалася до появи сучасних молодіжних центрів?
Гуртки при гімназіях, бібліотеки і все цілком таємно
Якщо говорити про період до 1917 року, то молодь тоді не була окремою цільовою аудиторією, яку кудись залучали. Безпосередньо роботу з молоддю принесли два фактори.
Перший — це гімназії. Там існували різні, часто напівтаємні гуртки, де вивчали історію України, географію, українську мову. Молодь збиралася в бурсах (гуртожитках для учнів при гімназіях) чи орендованих кімнатах. Фактично це були перші неформальні осередки українського молодіжного життя, де молоді люди могли не тільки навчатися, а й збиратися та спілкуватися між собою.
Фото: «Фотографії старого Львова» — [«Три бурси — три історії. Освітній Стрий між імперіями»]
Іншим важливим осередком були бібліотеки. У царській Росії вони часто були таємними, бо література, яку привозили з Галичини, була заборонена цензурою. Книжки переховували, передавали з рук у руки, читали й обговорювали. А найпопулярнішою формою роботи були реферати: хтось прочитав одну чи дві книжки, підготував реферат і представив його іншим.
Скаутський рух і перші молодіжні домівки
Ситуацію змінив скаутський рух, який приніс перші інструменти роботи безпосередньо з молоддю на всій території України. Скаутський метод передбачав і наявність домівок — місць, де молодь могла збиратися, проводити час і організовувати спільну діяльність.
Наприклад, у Львові на тодішній вулиці Хмельовського, у будинку Олександра Тисовського, одного із засновників «Пласту», на піддашші була організована пластова домівка. Є зафіксований факт, що в жовтні 1918 року, перед першим листопада, туди приходив Дмитро Паліїв (український військовий і політичний діяч) і давав пластунам завдання проводити розвідку навколо Львова. Ця інформація допомогла успішному проведенню Листопадового чину.
Був іще один цікавий приклад у Золочеві на Львівщині: діти-пластуни власними руками збудували собі пластову домівку. Подібний молодіжний осередок існував і в Києві — ОЕСГЕН, «Отряд скаутів гімназії Науменка». Це був скаутський загін при гімназії, який мав власну домівку і навіть свій прапор.
Але окремих оформлених молодіжних центрів у сучасному розумінні тоді не було. Це були радше домівки, класи, піддашшя — різні місця, які молодь використовувала для спільного життя і діяльності.
Ще одним важливим типом такого простору були студентські доми. В Україні таким прикладом став Академічний дім у Львові. Там була бібліотека, актова зала, їдальня, проводили виставки. Але найважливіше — там було самоврядування. Студенти не просто жили в цьому будинку. Вони самі брали участь в його адмініструванні, платили за проживання і фактично утримували його. Тобто це був не просто гуртожиток, а окремий осередок молодіжного життя, яким значною мірою керувала сама молодь.
Фото: «Фотографії старого Львова» — [«Академічний дім, або осередок українського студентства»]
Саме ця можливість мати власний простір, збиратися, організовувати своє життя і самостійно приймати рішення, є важливою частиною цієї історії.
Радянська система: простори працюють на імперію
Коли в 1944 році радянська влада повернулася на Західну Україну, ця модель накрилася. Далі ми вже користувалися радянською моделлю — будинками піонерів, різними гуртками, позашкільною освітою. По суті, це була та сама скаутська модель, але піонери взяли її й перетворили на державну систему: будинки будували організовано, створювали там різні гуртки, і ця мережа поступово поширилася на всю Україну.
Але тяжко назвати будинки піонерів інститутами громадянського суспільства, бо це була державна політика, спрямована на індоктринацію молоді певною ідеологією. Тобто простір для молоді був, але держава визначала, для чого він потрібен і що в ньому має відбуватися. Фактично в кожному районі до сьогодні залишилася частина цієї інфраструктури.
У 1970-х роках у Радянському Союзі з’явилася ще одна модель — підліткові клуби. Вона була поширена у великих містах і мала навіть окрему фінансову модель: один-два відсотки квартплати, яку люди сплачували в ЖЕК, ішли на підтримку підліткового клубу.
Як ми почали будувати молодіжні центри
У 1990-х, після розпаду Радянського Союзу, частина підліткових клубів просто зникла. Одні приміщення перетворилися на ресторани, інші пішли в різне підпорядкування. Десь до 2007 року Міністерство молоді ще вело статистику підліткових клубів, а потім і вона зникла.
Після революції Гідності у 2014 році ми з Оленою Подобєд-Франківською та Олегом Слабоспицьким ініціювали проєкт за підтримки NED — Національного фонду на підтримку демократії США. Ми отримали першу підтримку у розмірі 40 тисяч доларів і почали досліджувати те, що залишилося від різних форм молодіжної роботи: підліткові клуби, будинки позашкільної освіти, пластові домівки та інші простори.
Провели близько десяти обговорень у різних областях і разом намагалися зрозуміти, яким має бути молодіжний центр в Україні. Паралельно напрацьовували знак якості.
Так поступово сформувалася основа для Типового положення про молодіжний центр. У роботі використали литовський досвід, результати вивчення європейських практик та підходи, закладені у знаку якості для молодіжних центрів Ради Європи. Їх поєднали з українською практикою і на цій основі сформували власну модель.
Наступним кроком стали зміни до бюджетного кодексу, які дали громадам можливість фінансувати молодіжні центри.
Молодь не аудиторія, а субʼєкт
У 2017 році ми створили Асоціацію молодіжних центрів України. Ми свідомо почали вибудовувати мережу: навчати, пояснювати, створювати документи й допомагати центрам розвиватися. Базовим документом для цього стало Типове положення про молодіжний центр.
Перші Установчі збори Асоціації молодіжних центрів України.
Але досить швидко стало зрозуміло, що самої моделі й документів недостатньо. Наприклад, Донецька обласна адміністрація свого часу вирішила до 80-річчя області створити 80 молодіжних центрів. Вони відремонтували й створили багато просторів, але потім виникло просте питання: а де взяти молодь?
Тобто була назва «молодіжний центр», було приміщення, але не завжди було розуміння, що молодіжний центр — це не про те, щоб спочатку створити простір, а потім думати, для кого він. Поступово ми прийшли до іншого підходу: спочатку треба запитати молодь, що їй потрібно. Якщо запиту немає, то для чого ремонтувати й робити простір?
Це і є європейський підхід: молодіжні осередки створюються у відповідь на запит молоді. І зараз громади вже значно краще це розуміють. Часто цей запит навіть більший, ніж громада може собі дозволити реалізувати.
Тому суть молодіжного центру — це не просто приміщення для дозвілля. Це простір для неформальної громадянської освіти молодих людей у вільний час, поза системою формальної освіти. Місце, де вони можуть взаємодіяти з однолітками, набувати соціальних навичок і компетентностей.
Але сьогодні цього теж уже недостатньо. Молодіжний центр — це ще й про участь молоді в громадських процесах, підтримку її ініціативи та самоорганізації. Тому ми як Асоціація прагнемо навчати й підтримувати молодіжні центри, допомагати їм знаходити ресурси, писати програми й головне — формувати їх відповідно до запитів молоді. Щоб молодіжний центр був не просто місцем, де молодь проводить вільний час, а простором, де вона може вчитися, діяти, самоорганізовуватися і впливати на те, що відбувається навколо неї.
Матеріал підготовлений на основі розмови з істориком і дослідником молодіжного руху Юрієм Юзичем.