Що робити з молодіжною роботою у селах, де немає школи? Досвід Мізоцької громади

У невеликій громаді не завжди є можливість створити окремий молодіжний центр із великим приміщенням, ремонтом і новим обладнанням. Але це не означає, що молодіжної роботи не може бути.

У Мізоцькій громаді для цього використовують те, що вже є: мережу культурних закладів, працівників на місцях, бібліотеки та будинки культури. Молодіжний простір офіційно працює як структурний підрозділ центру культури, а команда виїжджає у віддалені села, де для підлітків часто просто немає інших місць для зустрічей, навчання та спілкування.

Про те, як культура може стати частиною молодіжної інфраструктури громади, розповідає Наталія Власюк, керівниця Рівненської філії АМЦУ, секретар Рівненської коаліції НУМО, в. о. директора КЗ «Мізоцький центр культури, дозвілля і туризму», молодіжна працівниця та координаторка молодіжного простору «Цвіт».

Для молоді немає поділу на «культуру» і «молодіжну політику»

Сьогодні наш комунальний заклад охоплює мережу з 18 діючих закладів: один основний центр культури, сім клубних закладів у сільських населених пунктах і десять бібліотек-філій. У кожному з них є працівник і щодня функціонує робоче місце. Молодіжний простір «Цвіт» рішенням Мізоцької селищної ради створили як структурний підрозділ центру культури. Окремо ввели штатну одиницю молодіжного працівника. Фізично простір розташований у приміщенні Центру культури в Мізочі. Приміщення у нас невелике, тому ми зробили його мультифункціональним: воно легко трансформується залежно від потреб, формату події, тренування чи навчання. Ідея поєднувати культурну та молодіжну роботу виникла з практичних реалій. У невеликій громаді та малих населених пунктах дуже яскраво видно одну особливість: якщо молода людина чимось цікавиться, вона зазвичай залучена одразу до кількох речей.

У нас майже вся молодь, яка допомагає як волонтери в молодіжному просторі, одночасно є активними учасниками культурних проєктів, навчається в музичній школі, відвідує додаткові заняття чи всіляко намагається розвиватися максимально широко й різнобічно. Такого немає — «це культура, а це молодіжна політика». Для них це єдиний простір для життя і самореалізації.

Головна перевага наявної мережі клубів і будинків культури — це готові простори для мобільної молодіжної роботи.

Не потрібно щоразу створювати нове місце з нуля. У віддаленому селі вже є приміщення, є працівник, є люди, які знають місцевий контекст. Якщо на місці працівникові не вистачає специфічних компетенцій для організації молодіжної роботи, туди може приїхати команда волонтерів разом із молодіжним працівником і провести якісну подію. Для невеликих громад це може бути способом не витрачати ресурси лише на створення окремої інфраструктури.

З власного досвіду знаю чимало випадків, коли за грантові, спонсорські чи бюджетні кошти створювали окремі молодіжні центри, вводили ставки, але врешті-решт приміщення стояло порожнім. Кошти вкладені, а реальної роботи немає, бо сам по собі розкішний ремонт чи нове обладнання не генерують життя. Наша модель працює з точністю до навпаки. Навіть без капітального ремонту, суперкомфортних умов чи дорогих гаджетів можна якісно працювати з молоддю. Головне — показати їй, що вона цінна, її ідеї мають значення і що вони можуть реально реалізовувати те, чого хочуть самі.

У селах, де немає школи, культурний заклад стає точкою контакту

Як я зазначила, у нашій громаді є 18 закладів при центрі культури, тоді як шкіл усього сім. Це особливо важливо влітку, під час канікул, коли школи зачинені, вчителі у відпустках і традиційних каналів комунікації з дітьми не залишається. Тому коли запрошення на зустріч чи подію приходить не від учителя, а від працівника культури чи бібліотекаря, це сприймається абсолютно інакше. Це вже не примусова шкільна активність, а добровільний простір для інтересів, де ніхто нікого не оцінює і не ставить оцінок.

Організація такої роботи починається із прямого діалогу з молоддю. Паралельно комунікуємо з дорослими на місцях — працівниками культури, бібліотекарями чи школами, якщо вони там є або поблизу. Ми питаємо, чи потрібен їм конкретний формат, чи відгукуються теми, які плануємо привезти, і чи готові вони долучитися. У віддалених селах зовсім інший ритм життя, ніж у центрі громади. Все значно більш розмірене й спокійне. Через це приїзд нашої команди перетворюється на справжню подію для всього населеного пункту.

На практиці мобільна молодіжна робота — величезний виклик, який упирається у дві речі: вартість пального та поганий стан доріг у нашій громаді.

Наше перше знайомство з більшістю сіл відбулося завдяки моїй особистій ініціативі: я їздила власним транспортом. Але згодом, порахувавши витрати, стало зрозуміло, що без системної підтримки робити це на сталій основі просто нереально — на пальне йшла чи не вся моя зарплата. Тому зараз, коли ми пишемо проєкти, закладаємо туди складову мобільної молодіжної роботи. Цього року нам уже вдалося виграти два гранти, які покривають кілька серій поїздок і дозволяють приїжджати до молоді з якісними активностями, мінітренінгами, іграми та інтерактивами.

Але нам важливо, щоб така робота не залежала від того, чи вдалося цього разу отримати грант. Ми активно адвокатуємо за те, щоб затвердити офіційну програму підтримки молоді, яка гарантуватиме сталу підтримку мобільної молодіжної роботи на постійній основі, а не від гранту до гранту чи від проєкту до проєкту.

Яскравий приклад — наш нещодавній виїзд до села Ступно. Це одне з найбільших і водночас найбільш віддалених сіл громади, довкола якого розташовані менші населені пункти, де школи не працюють. Подія відбувалася влітку, коли школа була на канікулах. Ми напряму об'єднали зусилля з працівниками культури та бібліотекарями зі Ступна і сусідніх сіл. Вони допомогли організувати довіз молоді до місцевого будинку культури. Підлітки не лише познайомилися між собою, а й за кілька годин згуртувалися з нашою командою. Найбільшою відзнакою для нас стало те, що наприкінці дня вони казали: «Приїжджайте ще, навіть без харчування, просто приїдьте і проведіть щось із нами». 

Для мене це чітко показує: молоді в селах потрібні не формальні розваги, а живі навички, творчість, нові знання та комунікація, якої їм так бракує.

Ще одна важлива зміна, яку ми бачимо, — це те, як молодь поступово переходить від ролі учасників до ролі організаторів. Під час перших виїздів я доручала волонтерам лише епізодичні завдання. В останніх проєктах вони вже виступали повноцінною тренерською та організаційною командою, а я лише координувала процес.

Вони самостійно готували й вели навчальну частину, проводили інтерактивні активності, готували презентації та на рівних комунікували з однолітками у селах.Коли молодь бачить, що такі ж самі хлопці та дівчата приїжджають до них, діляться навичками і керують процесом, це викликає зовсім інший рівень довіри та мотивації діяти самостійно. Зараз у нас є підлітки, які ще у 13–14 років стають повноцінними організаторами подій.

Якщо у громади вже є мережа клубів або будинків культури, я б починала з двох речей: заручитися підтримкою влади та провести діалог із працівниками на місцях.

Ключові стейкхолдери в органах місцевого самоврядування мають чітко усвідомлювати необхідність підтримки молоді у віддалених селах. Без розуміння та політичної волі керівництва громади будь-які ініціативи залишатимуться поодинокими волонтерськими спробами.

Паралельно обов'язково потрібно проговорити все з працівниками клубів та бібліотек. Вони мають розуміти, які завдання ставляться і чому в це потрібно включатися. Якщо розставляти ресурси за пріоритетністю, то для мене на першому місці — людина, яка цим горить: лідер, координатор чи рушій процесу.

Далі — людський ресурс і команда волонтерів. Коли є однодумці, з якими можна обговорити ідеї, почути свіжий погляд збоку і розділити відповідальність, будь-який захід виходить на зовсім інший рівень якості.

Фінансовий ресурс також важливий, бо він покриває пальне, базові матеріали чи мінімальні витрати. Але він іде вже на другому-третьому місці після живої енергії людей і команди.

Для мене важливо бачити молодь не просто як глядача чи пасивну аудиторію для галочки, а як рівноправного партнера.

Коли підлітки відчувають свою важливість, потрібність і те, що з їхньою думкою рахуються, формується зовсім інший внутрішній зв'язок із рідним місцем. Якщо молода людина з юних років залучена до реальних змін, до прийняття рішень та створення проєктів, є величезна ймовірність, що цей зв'язок збережеться і в майбутньому. І для мене показником того, що наша модель працює, є не кількість проведених заходів. Найважливіше — зміни в самій молоді. Вони включаються набагато активніше, бо чітко розуміють, що це таке і що це їм дає. А ще молодь із віддалених сіл тепер знайома і дружить із молоддю з центру громади.

З боку здається, що ми пройшли величезний шлях. Але я відчуваю, що ми лише на старті. І, мабуть, саме так і має виглядати розвиток молодіжної роботи в громаді: маленькими, впевненими кроками до системи, у якій молодь має своє місце незалежно від того, живе вона в центрі громади чи у віддаленому селі.