Драбинимо про активізм і волонтерство

ДРАБИНА - подкаст Асоціації молодіжних центрів України. #драбинимо про молодь, простори, в яких вона любить тусити і політику, яка їм допомагає або перешкоджає. 

📌Google Podcasts https://cutt.ly/FyZMjvU

📌Apple Podcasts https://cutt.ly/2yZMuP3

📌Anchor https://anchor.fm/youthcentersua

📌RadioPublic https://radiopublic.com/-G2bKQy

📌Breaker https://www.breaker.audio/drabina

Другий сезон, серія #4 - Драбинимо про активізм і волонтерство. Як стають волонтерами? Як достукатися до молодої аудиторії? Чим теперішні вісімнадцятилітні ввідрізняються від тих, що були на Майдані? Що дають рейтинги впізнаваності? Які пріоритети сьогодні в молоді? Що дає волонтерство країні, а що - для особистого розвитку? - Про це та інше Ярина Боренько говорить з волонтеркою, добровольцем ДУК Аліною Михайловою та керівником програми “Будуємо Україну разомЮрком Дідулою

00:56 Аліна Михайлова: Я спочатку просто допомагала притулкам для тварин. Це було до Майдану, до фронту…. 

01:34 Юрко Дідула: Я вчився в католицькому університеті у Львові, всередині у нас все було класно і ми вирішили створити таке студентське братство, яке би займалося вирішення якихось проблем назовні, поза нашим тепличним середовищем.

05:14 Аліна Михайлова: Коли почалася війна, їм (молоді), цим дітям тоді,  було 12-13 років, і особливо залучати вони себе не могли, хіба що в них були проактивні батьки. Сьогодні, коли я їм розповідала про війну, я розказувала, що в свої вісімнадцять років я вже почала допомагати, я в дев’ятнадцять їздила на фронт з допомогою, ми збирали колосальну суми, купували речі (каски, броніки), для них це зараз шок, а як це може бути…. 

07:40 Юрко Дідула: Ми, як громадська організація, вже виходимо на достойний рівень розуміння, як правильно комунікувати з молоддю. Ми розуміємо, що є величезна цільова аудиторія, це біля 10 млн. молоді, за яку ми боремося. І за них борются Шарій, Азов, ну і інші організації.

11:20 Юрко Дідула: Загалом молодь, 16-20 років, не мислить категоріями, які би дали зрозуміти, що Майдан був важливий, і що це не просто зміну влади, а про еволюцію ціннісних орієнтирів українців.

13:49 Аліна Михайлова: Я дуже щаслива людина, бо мені пощастило жити в час таких важливих для України подій і не пропустити їх.

16:15 Юрко Дідула: Волонтерство - це можливість застосувати на практиці теоретичні навички, які ти отримуєш в школі. Це про м’які навички - ти вчишся комунікувати з людьми, які можуть бути інших поглядів. Ти їдеш в нове середовище, де тебе ніхто не знає, і ти мусиш будувати з нуля свій імідж людини, демонструвати свої цінності…

 

Ярина: Яким чином ви попали в діяльність, якою зараз займаєтеся?

Аліна: Мій перший досвід волонтерства, він був чисто внутрішнім. Я просто допомагала  притулкам для тварин, і це мною не сприймалося як якесь служіння. А вже коли вже почався майдан, це було більше як щось внутрішнє, я не можу пояснити, що керувало мною. Я не можу відповісти на питання, а чому б я не мала цього робити.

Юрко: Я вчився в Українському католицькому університеті у Львові, всередині у нас все було класно,  і ми вирішили створити студентське братство, яке би займалося вирішення якихось проблем назовні, поза нашим тепличним середовищем. Ми ініціювали акцію “Великдень разом”, запрошували молоді зі сходу до нас, допомагали сходу і заходу розуміти спільні риси, а не відмінні. Потім я попав в США на три роки, коли вернувся в Україну під час війни, то долучився до Львівської освітньої фундації. Ми спробували реагувати на гуманітарну проблему, ми організовували волонтерів і відбудовували будинки в Краматорську. Так з'явилася ідея БУРу, і це корінь того, чим ми зараз займаємося останні шість років. 

Ярина: Як зараз виглядає українська молодь з точки зору волонтерської і активістської діяльності?

Юрко: З того, що я читаю в різних дослідженнях, то відсоток молоді, яка включена в волонтерство є доволі низьким, від 2 до 5 відсотків. У порівнянні з західними країнами - це малий відсоток, але в Україні це прогрес. Це, що сталося після Революції гідності -  безпрецедентна активізація молоді. Єдині зрушення, це те, що у 2014-2017 роках молодь волонтерила, бо розуміли, що ми в стані війни, треба включатися і є спільна справа,то зараз ми виходимо на міжнародні тренди. Молодь більше волонтерить, бо це класний інструмент для саморозвитку. Ми робили дослідження наших волонтерів, і вони вказали мотивацію, багато зауважували, що для них, крім допомоги людям, є мотивація нових знань, мандрів, розвитку і так далі. 

Аліна: Мені здається, що волонтерство в Україні було розпочато з мілітарного волонтерства, потім пішли напрями допомоги сім’ям, допомоги містам, переселенцям і з цього всього Україна увійшла в міжнародний звичайний досвід. Я вважаю, що сьогодні в Україні пішов такий певний спад. Я працювала в Українській академії лідерства ментором і мала змогу подивитися на молодь. Коли почалася війна, їм було 12-13 років, і особливо залучати вони себе не могли, хіба що у них були проактивні батьки. Сьогодні, коли я їм розповідала про війну, я розказувала, що в свої вісімнадцять років я вже почала допомагати, я в дев’ятнадцять їздила на фронт з допомогою, ми збирали колосальну суми, купували речі (каски, броніки), для них це зараз шок, а як це може бути. І для них головним питанням було, що тебе мотивувало, як не було страшно. На мою думку, зараз серед молоді 17-18 років не дуже розповсюджене таке волонтерство, вони думають, що вони з того матимуть. Мені здається, що саме такі організації як БУР і УАЛ допомагають не втратити той шлях волонтерства і служіння, яке мало давати розуміння, що ти щось робиш щось добре для інших. 

Ярина: Ви в різних сегментах з'явилися в топах, популярних серед молоді. Як ви до того ставитеся, чи дає це додану вартість у спілкуванні з молодими людьми?

Юрко: Присутність нас в рейтингу точно не вирішили нашої проблеми комунікації. Це радше результат нашої комунікаційної роботи в попередні роки. Реклама в соціальних мережах має такий ефект, що отримаємо 100 анкет, а реально на табір приїде 30-40 осіб. З точки зору шестирічної діяльності, ми, як громадська організація, вже виходимо на достойний рівень розуміння, як правильно комунікувати з молоддю. Ми розуміємо, що є величезна цільова аудиторія, це біля 10 млн. молоді, за яку ми боремося. І за них борются Шарій, Азов, ну і інші організації.

Аліна: По тому рейтингу, який робив IREX, для мене це було максимальне здивування, бо в цьому списку я була єдиною, яку гуглили. Я не можу сказати, що цей рейтинг вплинув на мене, але я зрозуміла, що на мене хтось дивиться, до моєї думки хтось прислухається. І ця медійність була з 2014-го про фронт, і щоб говорити про війну. У мене більше позиція активізму. Якщо мої “молоді” знайомі запитують, навіщо виходити на акцію, я це пояснюю тим, що вони не розуміють, їм тоді було 12 років і вони не розуміють, що якби ніхто не вийшов, все було б по-іншому зараз.

Ярина: Ми з багатьма про це говоримо, що в багатьох сегментах ми вертаємося в 2012-2013 рік, коли люди, спроможні робити системні зміни, “зашиваються” в акціях, бо розуміють, що не буде далі що реформувати. Як ви оцінюєте стан якогось раціонального цивілізованого патріотизму, бо багато тенденцій десакралізувати певні речі - вишиванку, мову, здобутки Майдану, поняття війни. У нас не було хороших прикладів, як ми бережемо пам’ять. Як ви вважаєте, що волонтерство може зробити, щоб в нас постійно не появлялися маніпуляції? Молоді люди питатимуть, навіщо ви це робили, але ніколи не зрозуміють, навіщо ми виходили і що в нас було в голові...

Юрко: Загалом молодь, 16-20 років, не мислить категоріями, які би дали зрозуміти, що Майдан був важливий, і що це не просто зміну влади, а про еволюцію ціннісних орієнтирів українців. Очікувати, що вони оцінюватимуть це позитивно, - наївно, це рідкісні явища в історії України. Це оцінюватимуть через 15-30 років, коли наслідком буде економічний ріст. Люди практичні, і якщо вони не відчувають різниці як було і як стало, то їм важко донести якусь ціннісну перспективу. Якось я приїхав на табір в Надвірну, і, спілкуючись з молоддю 16-17 років, я зрозумів, що в них розуміння Майдану не те що нейтральне, а супер негативне. І тоді я вирішив не розповідати формальну історію. Я розповів, чому я там був, і мої сестри, яким було 13-14 років там були, і донести якусь цінність, що ми тоді самі вибирали, в якому напрямку розвиватися. Для них це не призвело до зміни позиції, але я знаю, що вони засумнівалися в правдивості поглядів, які їм насидили умовні Шарії, які є топовими інфлюєнсерами серед молоді. 

Аліна: В принципі я дуже щаслива людина, бо мені пощастило жити в час таких важливих для України подій і не пропустити їх. Я вважаю, що Революція гідності і війна на Сході… це тому я є, якою є. Якщо би цього не було, я не знаю, чи я б залишилася в Україні, чи продовжила я б якусь діяльність тут. Питання молоді в тому, що в них немає досвіду, окрім громадських організацій. Я негативно ставлюся до сьогоднішньої освіти й до ідеологічного виховання, бо його просто немає. Важливим залишається те, що за молодь треба боротися. Мені 25 років, і мої переконання вже навряд чи щось змінить в інший вектор. А для молоді, яким 17, я не можу сказати, що це буде однозначно. 

Ярина: На закінчення, від ліричного до практичного. Якщо ви бачите молодь, енергія є, щось хочуть робити добре... Три речі, найбільш корисні, що можна навчитися в волонтерському русі, що дасть реальні практичні результати у подальшому житті?

Юрко:  Я думаю, що волонтерство це можливість застосувати на практиці теоретичні навички, які ти отримуєш в школі. Це про м’які навички - ти вчишся комунікувати з людьми, які можуть бути інших поглядів. Ти їдеш в нове середовище, де тебе ніхто не знає, і ти мусиш будувати з нуля свій імідж людини, демонструвати свої цінності, вчитися будівельних навичок (я говорю про БУР). Це про неформальну освіту, коли ти в позашкільний, позаробочий час розвиваєшся, через взаємодію з людьми і з реальним життям. Це про формат волонтерства, коли долучаєшся до чогось. Але волонтерство може бути теж як в Аліни, тоді організація волонтерських проектів - це шикарний досвід проектного менеджменту. Якщо ти успішно розвинув волонтерський проект, в тебе є навички командної роботи і побудови процесів. Це конкретні навички, які згодяться в реальному житті.

Аліна:  У 2014-му році волонтерство допомогло мені в принципі  навчитися говорити “ні”. Це дуже важлива риса, якої в мене до того часу не було. Волонтерство, і коли я пішла добровольцем, коли робили з нуля медичну службу…. Там я навчилася говорити “ні”, бо розумієш, що це може зашкодити. Як говорив Юрко, - це про проектний менеджмент також. Якщо говорити про мілітарне волонтерство, то робити на сьомий рік війни це дуже важко. Зараз важко пояснити, що це потрібно ще робити. Це про комунікацію, знаходження потрібних слів, що ми працюємо для того, щоб щось змінилося. Ми займаємося тим, щоб країна продовжила свій розвиток, щоб щось змінити. 

Хочеш приєднатися або допомогти?