Драбинимо про те, чому активізм - це круто

ДРАБИНА - подкаст Асоціації молодіжних центрів України. #драбинимо про молодь, простори, в яких вона любить тусити і політику, яка їм допомагає або перешкоджає. 

📌Google Podcasts https://cutt.ly/FyZMjvU

📌Apple Podcasts https://cutt.ly/2yZMuP3

📌Anchor https://anchor.fm/youthcentersua

📌RadioPublic https://radiopublic.com/-G2bKQy

📌Breaker https://www.breaker.audio/drabina

Другий сезон, серія #2 - #драбинимо, про те, чому активізм - це круто. Як живуть активісти, які вже довго є активістами? Що дає участь в організаціях? Як поєднати активізм з роботою? Як долучитися до чогось більшого? З Яриною Боренько розмовляють Оля Сало, донедавна - активістка Громадського сектору Євромайдану і Степан Золотар - донедавна голова Фундації регіональних ініціатив.

01:27 Оля Сало: … студентський час. Це період, який спонукає тебе бути самостійним і приймати самостійні рішення, не лише в питаннях побуту і навчання, а й в питаннях вираження громадянської позиції.

02:35 Степан Золотар: … в Алчевську, звідки я родом, було якось складненько з активізмом.

07:01 Оля Сало: Це в мене вперше в житті, коли я працюю на роботі і отримую зарплату за речі, які я завжди робила на громадських засадах. Для мене це подарунок долі. 

07:51 Степан Золотар: Мені дуже ціннісно зайшла ця робота (в НАЗЯВО), бо ми не є нудними чиновниками, яке кругле носять, а квадратне катять. Я бачу результат цього, бо це перекликається з тим, чим займається ФРІ…..  тому я тут бачу частинку інституційної пам’яті в громадській діяльності. 

10:07 Оля Сало: Якщо говорити про покоління, зараз спроможне до чиновницької, державотворчої діяльності, то це те покоління, яке пішло на Помаранчеву революцію.. і трошки молодші, і трошки старші. Саме це покоління зробило Майдан. 

12:57 Степан Золотар: Насправді бульбашка є і це заперечувати нерозумно. Ми всі крутимося в середовищі притомних, як ми вважаємо людей. А реальність вона одна і інколи б'є по обличчю. Найкращий вихід з бульбашки - це сісти в маршрутку без навушників..

16:17 Оля Сало: Громадська організація дає такий широкий досвід, вона ламає комплекси, ти маєш спілкуватися з іншими, виходити на люди. Якщо в тебе є ідея - вона або помре, або ти почнеш її пропагувати. Громадська діяльність - це більше пропагування ідеї, ніж робота, бо робота - це інструмент. І в такому випадку це розширює твій потенціал на ринку. 

17:02 Степан Золотар: Якщо виїхати і повернутися, “коли буде добре”, то ти ніколи не повернешся, бо завжди буде фігово. Перше, що приходить на думку: треба не чекати змін, а бути змінами. Це те, що дає участь в громадській діяльності - це кайф від того, що ти робиш, і що ти бачиш ці зміни.

 

Ярина: Ви взагалі пам'ятаєте той момент, коли ви почали проявляти якусь активність? Коли це сталося і чому це сталося?

Оля: Цьому передувала в моєму випадку така організація, як “Пласт”. Я туди пішла сама, мені було років 12, і два роки я була пластуном. А далі студентський час. Це період, який спонукає тебе бути самостійним і приймати самостійні рішення, не лише в питаннях побуту і навчання, а й в питаннях вираження громадянської позиції. Моя перша така громадська організація, це була “Молода просвіта” у Львові. Це початок двохтисячних, у Львові не було української музики, всюди російська попса. І вони зробили наліпки, що вони проти цього. І я подумала, ось це моя тема,  я б хотіла прийти. 

Степан: Я пам’ятаю, що коли мені було років 14-15, я двіжував в школі, в шкільному самоврядуванні, до мене підійшла перший секретар міського комітету компартії і урочисто запросила мене в комсомол. це десь 2012 рік. Я тоді проморозився, потім я ще думав, бо в Алчевську, звідки я родом, молодіжних організацій було дві - комсомол і молоді регіони. І було якось складненько з активізмом. 

Ярина: Якщо ви дивитеся зараз на якийсь активізм, як ви думаєте, сьогодні молода людина в Україні, якщо вона хоче бути активною, куди вона взагалі може піти і де вона може реалізувати своє бажання щось робити?

Степан: Та куди завгодно, насправді… Мені здається, що є багато можливостей, але проблема в тому, що в них беруть участь одні й ті самі люди. Активістська тусовка, вона плюс-мінус незмінна. Дуже багато людей, приходять, щось пробують, вони беруть собі розвиток, йдуть далі працювати роблять якийсь бізнес, люди, в яких не виходить, - вони або йдуть, або забивають.

Оля: Продовжу цю думку, що середовище не широке. Так було завжди, бо людина зовні не розуміє, чи вона потрібна в якихось організаціях, бо є якась корпоративна культура, не кожен може себе знайти. Людина має прийти в соцмережі. Часи дуже змінилися, і є ці інструменти груп, подій. Вона має прийти на акцію, якщо її щось бентежить. У нас зараз дуже багато акцій щодо дуже різних питань: екології, захисту тварин, політичних моментів, переслідування активістів. Це теми, які мають бути можливостями для організацій для розширення своїх лав. Неможливо робити якусь абстрактну кампанію по залученню активістів, а використовувати виклики часу, на які ми самі реагуємо. 

Ярина: Ви обоє зараз, як то зараз кажуть в народі, на нормальних роботах. Бо часто активістів сприймають як людей, які не мають що робити, або заробляють на акціях, або не мають що робити, або якісь нереалізовані люди, які не знають, чого хочуть. Є класична фраза “Пішли би там працювали”. Як сталося, що ви пішли на цю “нормальну роботу” , чим це було спричинене і чи ця робота вас зараз влаштовує?

Оля: За освітою я художник, дизайнер. Це завжди був фріланс і це дозволяло мені займатися громадською діяльністю. Я була приватним підприємцем, мала замовлення і розуміла, що частину часу я займатимуся громадською діяльністю. Зараз, як й кажеш, ця “нормальна робота” я розумію, що це в мене вперше в житті, коли я працюю на роботі і отримую зарплату за речі, які я завжди робила на громадських засадах. Для мене це подарунок долі. Для мене робота в музеї дозволяє мені продовжувати цю діяльність в напрямку цінностей, заради яких я займалася громадською діяльністю. 

Степан: Я наразі працюю на “нормальній роботі” в секретаріаті НАЗЯВО. Агентство займається акредитацією університетів, це може звучати нудно і страшно, але ми просуваємо нові практики, відповідно до європейських стандартів. Мені дуже ціннісно зайшла ця робота, бо ми не є нудними чиновниками, яке кругле носять, а квадратне катять. Я бачу результат цього, бо це перекликається з тим, чим займається ФРІ, бо фрішники свого часу входили в “групу Згуровського”, яка просувала новий закон про вищу освіту, тому я тут бачу частинку інституційної пам’яті в громадській діяльності. 

Ярина: Коли був минулий уряд, який дуже коротко проіснував, там же було багато з громадського сектору і була прекрасна історія Інституту майбутнього, який мав би зібрати сучасних гарних людей. А потім, вийшло: Розмазали ціле покоління, все ми більше не піднімемося… Як ви думаєте, що відбулося? Чому це покоління так безалаберно зайшло і так далося розмазати? Чому люди раптом впали в таку фрустрацію?

Степан: Тут питання в тому, що цей минулий уряд, людей, які працювали в громадському секторі або грантових структурах, вони доволі багатозадачні, з іншим зрозумінням завдань, вони прийшли і їх прибило пресом реальності об голову. Вони хотіли зробити “харашо”, а їм кажуть - у нас тут так не працює, тут треба погодження міністерства економіки, фінансів, мін’юсту… зберіть, будь ласка, 37 підписів за два дні. А вони такі: камон. Адже нормальні люди все давно вирішують е-мейлами. Люди просто розгубилися, мені здається. І ця розгубленість привела до кризи. 

Оля: Якщо говорити про покоління, зараз спроможне до чиновницької, державотворчої діяльності, то це те покоління, яке пішло на Помаранчеву революцію.. і трошки молодші, і трошки старші. Саме це покоління зробило Майдан. У першу ніч 21-го листопада, прийшли люди, які знали одні одних. Хто мобілізувався першим на Схід? Та там 40% людей знали одні одних. Це те громадянське суспільство про яке ми мріяли. У нас є ще років 10, щоб воно себе проявило. Інша справа, що політичні еліти, вони як змінюються? Туди прагнуть кар’єристи, в позитивному розумінні. Мало хто з активістів бачить себе там. Будь-яка державна служба, це не бізнес, вона складна, треба змиритися з купою ідіотизму. Другий момент, що є відсоток активних людей. Ми розуміємо, що зараз люди обирають медійних людей. Колись майданчики були більш конкурентними, зараз цим велика проблема, тому ми замикаємося в бульбашці. Тому це зараз виклик, не те щоб пройти у владу, а щоб не зробити її такою однорідною. 

Ярина: Раніше були субкультури, групи. А зараз всіх назвали бульбашками і якщо щось, то: а, ти живеш у своїй бульбашці. Ви вважаєте себе в бульбашці, чи достатньо знаєте про світ?

Степан: Насправді бульбашка є і це заперечувати нерозумно. Ми всі крутимося в середовищі притомних, як ми вважаємо людей. А реальність вона одна і інколи б'є по обличчю. Найкращий вихід з бульбашки - це сісти в маршрутку без навушників..

Ярина: Речі, які б з вами не відбулися, якби ви не були в громадському русі. Бо ви люди, які б не працювали там, де зараз працюєте, якби не були в громадських організаціях. Але ви теж люди, які мають самодостатність, якийсь умовний “середній клас”, на який всі надіються. А в нас по соціології, те, що випливло наприкінці 2018-го року, що люди хочуть поїхати за кордон попрацювати/повчитися. І є такий наратив “коли в Україні буде краще, я повернуся”.  Що ви можете сказати, чому варто залишатися і бути в якихось організаціях, і що це точно дало вам щось добре?

Оля: На мою думку в громадську діяльність роблять люди, які… я захоплююся кожним, хто туди йде. Це люди, які мислять більше, думають, як змінити світ на краще. У моєму випадку, я пам’ятаю в школі розповідали про Лесю Українку, що вона з сім’ї Драгоманових і нам казали: уявляєте, які люди до них приходили…. Це круто спілкуватися з людьми, про яких напишуть книжки.  Це з ліричного. А з практичного… Досвід. Громадська організація дає такий широкий досвід, вона ламає комплекси, ти маєш спілкуватися з іншими, виходити на люди. Якщо в тебе є ідея - вона або помре, або ти почнеш її пропагувати. Громадська діяльність - це більше пропагування ідеї, ніж робота, бо робота - це інструмент. І в такому випадку це розширює твій потенціал на ринку.  Третє, що це дає…. Якби я пішла в бізнес з громадського сектору, я би була успішною, ніж би я просто пішла в бізнес відразу з академії мистецтв. 

Степан: Якщо виїхати і повернутися, “коли буде добре”, то ти ніколи не повернешся, бо завжди буде фігово. Перше, що приходить на думку: треба не чекати змін, а бути змінами. Це те, що дає участь в громадській діяльності - це кайф від того, що ти робиш, і що ти бачиш ці зміни. Це просто важко описати, я не знаю, як люди без цього живуть. Друге, дійсно, - це середовище людей фахових, розумних, воно не просто круте, воно відкриває тобі нові можливості. Це про роботу і розвиток, це важливо. Третя річ, яка особисто мені прийшла від активізму - це самоусвідомлення. Ти розумієш хто ти, чого хочеш, які в тебе цінності. Коли ти просто студент, то що ти хочеш? - заробити купу бабла і полетіти на Канари. А коли ти в громадській діяльності, це допомагає і усвідомити тобі твої цінності, і формує в тебе якісь цінності, якусь позицію

Хочеш приєднатися або допомогти?