Драбинимо про те, як активісти дорослішають

ДРАБИНА - подкаст Асоціації молодіжних центрів України. #драбинимо про молодь, простори, в яких вона любить тусити і політику, яка їм допомагає або перешкоджає. 

📌Google Podcasts https://cutt.ly/FyZMjvU

📌Apple Podcasts https://cutt.ly/2yZMuP3

📌Anchor https://anchor.fm/youthcentersua

📌RadioPublic https://radiopublic.com/-G2bKQy

📌Breaker https://www.breaker.audio/drabina

 

Другий сезон, серія #5 - Драбинимо про те, як активісти дорослішають. Як попадають на вуличні акції? Як виникають переконання? Звідки береться насильства? Коли відчуваєш маніпуляції? Хто несе відповідальність? Як формується ставлення до політиків?  - Про це та інше Ярина Боренько говорить активістками Катериною Чепурою і Яриною Волошин.

 

01:18 Катерина Чепура: … треба роздати листівки проти поганої влади… умовно кажучи з такими думками я йшла на свою першу акцію…

3:00 Ярина Волошин: … одногрупник запросив відвідати лекцію… це було цікаво… пізніше люди, які були там на лекціях, почали додатково запрошувати на акції

9:10 Катерина Чепура: ...колись з журналістів візьметься… за те, що вони роздувають… перекручують… висвітлюють тільки ті теми, де когось побили…

11:23 Ярина Волошин: … була на зборах дівчат, які організовували марш за права жінок… стільки деталей продумали для того, щоб попередити будь яке насильство, щоб акценти на марші були виключно на тому, про що марш… 30 секунд якоїсь шарпанини вистачило, щоб всі ці акценти були змиті…

12:08 Ярина Волошин: … ми самі культивуємо насильство… клікаємо на новині про те, що хтось побився, напав… 

12:40 Ярина Боренько: … а приклади того, коли вами пробували зманіпулювати? … не шарпанина, не журналісти, а спеціально хтось хотів вас виставити так, а не як ви собі думали і хотіли…

13:47 Катерина Чепура: … хрестоматійний приклад… коли приймали закон Колесніченка і домовлялися про звук, який по факту опинився у іншому місці… ми стали живим коридором, щоб не допустити кровопролиття … для мене це стало лакмусовим папірцем…

16:36 Ярина Волошин: …я співала в церковному хорі… депутат районної райради запропонував поїздку на Співоче Поле в Київ… нас повезли і привезли, але на Михайлівську площу… це була акція проти легалізації легких наркотиків…

17:35 Ярина Волошин: …тепер я добре знаю і відчуваю, коли і як мною маніпулювали… не точкова, а цілеспрямована і витончена, якоюсь мірою, робота… сумно… відчувала, але чи не хотіла вірити чи хотіла зберегти середовище… 

18:45 Катерина Чепура: ... я завжди керуюся правилом: можеш не писати - не пиши… якби до мене таки підійшли і спитали, я б спитала: а чого ти хочеш від громадської діяльності? І тоді людина б сама зрозуміла, куди їй рухатися, бо треба чогось хотіти…

20:30 Ярина Волошин: … ніколи не пораджу молодій людині взяти участь у вуличній акції, бо ця участь обов'язково має бути відрефлексована... 

 

Ярина: Ви належали до організацій, які дуже багато фігурують в акціях, які бувають дуже медійні. Як ви попали в групу людей, які і не бояться, і для яких звично висловлювати свою позицію на вулиці?

Катерина: В мене це сталося в 2004-му році, тоді, на передумовах помаранчевої ревлюції це все відбувалося, я була студенткою першого курсу, неповнолітньою, навіть не голосувала. Одногрупниця мене покликала (я навіть не розуміла, куди я йду) роздати листівки проти “поганої влади”. Ми роздавали маленькі брошури, де закликали працівників адміністрацій не використовувати адмінресурси. Так почалося моє громадське життя. Друге це був “смугастий рейс” на Майдані незалежності. Ми там ходили в смугастих шапочках, як ув'язнені, і демонстрували, що президентом може стати Янукович, який сидів у в'язниці. Потім я попала в “Чорну Пору” і так почалося моє громадське життя. До речі, моя одногрупниця, була тільки на тій першій акції, і більше ми не перетиналися.

Ярина: В мене дуже схожа історія. Мені теж було 17 років, вчилася на історичній програмі. Вступила я 2009-го, потім Янукович переміг на президентських виборах, це було новим етапом для України, і так на початку цього етапу я потрапила в громадську діяльність. Одногрупник запросив відвідати лекцію, це була ніби додаткова неформальна освіта, мені було цікаво і подобалося. Потрошки я відвідувала лекції раз в тиждень, влітку потім ходила. А пізніше почали запрошувати та акції. 

Ярина: А коли ви вже зрозуміли свою якусь ідеологічність. За що ви проти і кого ви?

Катерина: Якщо чесно, не перший, і не другий раз. Мені здається, що такого моменту в житті не було. Це відбувалося само собою. Не було: от, все, я приймаю рішення мати такі погляди. Можливо, це пов’язано, що в мене батько такий весь патріот, він брав участь в “Україні без Кучми”, і я дитиною це бачила ці речі. У мене навіть не виникало питання, чи йти, чи не йти. Мені здається, що у більшості людей, які на довго себе пов’язують з громадською діяльністю, мабуть відбувається це так. 

Ярина: Мені здається, що проактивність - це спосіб поведінки, які я бачила навколо себе. Мені було одинадцять, коли був перший майдан, я вже тоді ходила до школи в помаранчевих пов’язках, не можна казати, що це була ідеологічна позиція. А пізніше, коли я була в “Автономному опорі”, то я керувалася швидше не ідеологічними засадами, хоч при потребі могла легко могла пояснити, це було щось таке інтуїтивне: проти всього поганого і за все хороше.

Ярина: Як, коли ви починали, до вас ставилися в університеті?

Катерина:  З боку адміністрації ніяк, з боку одногрупників, були певні моменти. У мене були в групі люди, які не поділяли моїх поглядів, і були конфлікти. Був, наприклад, ідейний комуніст, була дівчинка з Донецька, яка вважала, що ми всі “оранжева чума”. Я вчилась на режисера, то це виходило на рівень культурного протистояння, коли вони робили творчі роботи “Ющенко жахливий”, а я - “москалі всіх вбивають”. Але так щоб до биття в туалетах - такого не було. 

Ярина: У мене загалом було таке “тепличне” тепличне середовище. Я вчилася в Українському католицькому університеті. Я поступила, і якраз переміг Янукович. Це був період, коли існування університету було під питанням, принаймні це так озвучувалося для нас,  студентів. Тоді, я добре пам’ятаю, як Табачник був міністром, це питання  стояло дуже гостро, тому університет дуже толерантно і схвально ставився до громадської активності студентів. Я пам’ятаю, коли були акції проти Табачника, я не була в групі, яка організувала, але долучилася до акції. І викладачі, і адміністрації, вони не закликали йти на акції, але тиску, щоб не йти на пари, не було. З боку адміністрації я тиску не відчувала, хоч моя діяльність здебільшого мало перетиналася з інтересами ніверситету. З одногрупниками ніколи не були злі дискусії, культивувалися наукові дискусії, аніж політичні.  

Ярина: А якщо повернутися на сьогодні, що ми маємо зараз. Говорять, що є сплеск насильства, очевидно, що це можна говорити про наслідки Майдану і війну, де якась межа стирається. Ви говорите, що ви дискутували. А зараз люди часто цькують одні одних за те, що ви якісь не такі. Як ви відчуваєте цю зміну, що відбувається - це медійний простір, чи справді більше агресії між різними групами.

Катерина: По-перше, це, звичайно, медійний простір. Я сподіваюся, що колись з журналістів візьметься, що вони роздувають, перекручують, висвітлюють тільки теми, де когось побили. Це на їхній совісті, і таких журналістів є дуже багато. Ми спілкувалися з журналістами приватно, коли вони публікували з перекрученими заголовки, щоб от прочитали. Це велика катастрофа, це проблема. Щодо агресії між людьми, то це теж є, бо людям уривається терпець. Я знаю людей, які після Майдану повернулися на ріну землю з-за кордону, почали тут жити, а тепер починається відкат,  і вони почуваються кинутими, використаними. Коли до них підходить якийсь хлопець, який каже, що цей мовний закон нічого не змінить, то звичай, що вони починають кипіти, і хтось може стриматися, а хтось не може. 

Ярина: У мене таке враження, що рівень насильства і агресії навколо мене був стабільний. Мінялися суб'єкти, але сам рівень залишався стабільним. Позаминулого року я була зборах дівчат, які організовували у Львові марш на 8 березня, за права жінок. І багато часу витрачено на підготовку, щоб попередити насильство, щоб акценти були про те, про що марш. Вистачило буквально 30 секунд якоїсь шарпанини поруч з маршем, щоб всі ці акценти були змиті в унітаз. Люди, плакати, відео, все було змито…. в ЗМІ був акцент на шарпанині. Ми культивуємо насильство, самі клікаємо на новини, де нам показують в заголовках, що хтось з кимось побився, хтось на когось напав, що комусь погрожують. Ми самі породжуємо попит і працюємо над пропозицією. Це замкнуте коло, з яким мені важко працювати. Можна захайпувати на темах, але чи ти хочеш, щоб тебе з тим асоціювали - у мене доволі часто стоять такі питання. 

Ярина: Можете назвати приклади, коли вами пробували зманіпулювати. Коли це була не шарпанина чи вина журналістів, а спеціально хтось хотів собі виставити так, не як ви хотіли, а так як хотілось комусь іншому? 

Катерина: В моєму житті був такий найяскравіший маніпулятивний момент, я про це говорю давно і для мене це хрестоматійний приклад. Коли приймали закон Ківалова-Колесніченка, напередодні було багато різних оргкомітетів, різні організації, де обговорювалося, як це зробити. Два рази прийшов Олесь Доній і сказав, що треба з партіями це робити і домовлятися. На той час ситуація була така, що всі хотіли громадську акцію. Він не переконав і пішов. Це була організація “Остання барикада”, і вони мали привезти озвучку. І от ми приходимо в точку збору, де мала бути та озвучка, а там немає “Останньої барикади”. Ми дзвонили Донію, а він сказав, що “ми вирішили поставити озвучку там, де партії”. Зрештою ми дісталися до того місця, де була озвучка і Доній надавав слово партійним лідерам, і все відбувалося неузгоджено. Ми усвідомлювали, що у нас немає звуку і ми нічого не маємо. Там вже було багато “Беркуту”. Виступав Турчинов, він повертається і каже: “Беркут” не пускає людей і стрибає в натовп міліції. І починається, всі кричать: “Міліція б’є Турчинова!” Починається незрозуміла штовханина і агресія, а  ми стояли ланцюгом і не допустили провокації. Але для мене це залишилося лакмусовим папірцем, що я тепер ніколи не довіряю політикам. 

Ярина: У мене є теж хрестоматійний приклад, але ще з 2007-го року. Мені було 14 років, я співала в церковному хорі, до нас прийшов депутат районної ради, і запропонував поїхати в Київ на співоче поле. Ми щасливі, батьки погодилися. Нас привезли не на співоче поле, а на Михайлівську площу і це була акція цієї ж партії “Свобода” проти легалізації легких наркотиків, і от там був кордон “Беркуту”, ще якісь люди і церковний хор з неповнолітніх. Але це нас нічого не навчило, бо коли через місяць, коли цей депутат запросив нас поїхати в Карпати, нас повезли на Верецький перевал, і там теж була якась акція не дуже мирна і теж там був наш хор неповнолітніх. І я добре знаю, коли і як мною маніпулювали, але це була довга і витончена робота. Мені найсумніше, що я це відчувала, але не хотіла в це вірити. Може, я хотіла зберегти середовище, це вже якісь безвідповідальні по відношенню до себе речі, які я відрефлексувала останні 2-3 роки. 

Ярина: Зараз якщо би якась молода людина вас запитала, чи варто їй вписуватися в якісь двіжі, що би ви тим людям сказали?

Катерина: Нічого б не порадила. Ті, які питають, вони переважно не затримуються і відходять на зовсім інші обрії. До нас колись у “Відсіч” прийшов активіст, який сказав, що два роки готується і обирає організацію… він затримався на тиждень. І далі він далі розчарувався в громадській діяльності. Я завжди керуюся правилом: можеш не писати - не пиши. Якби до мене таки підійшли і спитали, я б спитала: а чого ти хочеш від громадської діяльності? І тоді людина б сама зрозуміла, куди їй рухатися, бо треба чогось хотіти.

ЯринаНайсумніше, що до мене підходять і питають. Вісімнадцятирічні. Я кожного разу не знаю, що відповісти. Це часто дівчата, які не зовсім знають, чим я займалася 8-10 років тому. Я би точно ніколи не взяла на себе відповідальність порадити взяти участь у вуличній акції. Мені здається, що ця участь має обов’язково бути відрефлексовано. Зараз я знайшла варіанти, що останнім часом з'явилося багато організацій, які не передбачають вуличних радикальних акцій. Це середовища, які збираються книжку обговорити, кіно подивитися. Це якась активність є, але вона спрямована на побудову чогось. Якщо є можливість порадити і спрямувати молоду людину туди, де можна добудувати себе, то я пораджу. Я пообіцяла собі, що я не буду спрямовувати людину в радикальні акції. Бо дорослі, які це роблять, мають нести відповідальність. А ті, які мене залучали, відповідальності не несуть.

Хочеш приєднатися або допомогти?