ДРАБИНИМО, ЩОБ ЩО

ДРАБИНА - подкаст Асоціації молодіжних центрів України. #драбинимо про молодь, простори, в яких вона любить тусити і політику, яка їм допомагає або перешкоджає.

📌Google Podcasts https://cutt.ly/FyZMjvU

📌Apple Podcasts https://cutt.ly/2yZMuP3

📌Anchor https://anchor.fm/youthcentersua

📌RadioPublic https://radiopublic.com/-G2bKQy

📌Breaker https://www.breaker.audio/drabina

Серія #5 - #драбинимо, щоб що? Як YMCA-Львів робить в онлайн-форматі оперу "Міф роду. Дійство для Василя Сліпака"? Які можливості дав вимушений перехід в онлайн? Наскільки важливо вшановувати героїв засобами сучасного мистецтва? З Яриною Боренько розмовляють Олександра Сорокопуд, керівниця львівського осередку Всесвітньої організації християнської молоді та Юрко Вовкогон, менеджер проектів.

3:30 Юрко Вовкогон: “... довелося повністю, все переводити в онлайн формат, але нам це вдалося… вдалося попереводити всі концерти… це дуже делікатні точні концерти… не стріми, а відеозаписи ”

4:25 Олександра Сорокопуд: “... ми почали переосмислювати класичні форми… з Уляною Горбачевською пішли в Античний театр і зрозуміли, що він був не для глядачів, а для богів… зрозуміли, що глядач не завше є необхідною складовою, щоб сталася опера”

5:49 Юрко Вовкогон: “...відеоформат дозволив практикуватися нашим волонтерам у зйомці… поряд з досвідченими операторами займалися наші волонтери...”

6:41 Юрко Вовкогон: “... Уляна Горбачевська прийшла до нас, бо шукала менеджерську команду, щоб здійснити ідею… переписувалася з Василем Сліпаком, щоб вивести українську поліфонію на світовий рівень… адже це унікальна річ, яка збереглась в Україні, Грузії на Корсиці та Сардинії… хотіла цю оперу присвятити загиблим захисникам… потім вбили Василя… дізналися, що його псевдо Міф і вирішили так назвати оперу...”

10:22 Юрко Вовкогон: “... найбільшою проблемою усього нашого суспільства є вирватися з клятих шаблонів, вирватися з фальшивої, пафосної некрофілії… коли чиновники плачуть на могилах героїв, а на наступний день крадуть далі… це проблема не тільки чиновників”

11:25 Юрко Вовкогон: “... бачимо для себе місію … показати, що героїв можна вшанувати не голосно, а осмислено… не кричачи на всіх перехрестях, а просто продовжуючи їх справу… роблячи це з чуття”

12:56 Олександра Сорокопуд: “... ми не раз казали, що гроші нам зібрав Василь… його постать в компіляції з ідеєю, що його ім’я природно згадувати разом з оперою не потрібен пафос… онлайн формат нам допомагає… ми можемо дати доступ до події різним середовищам і не лише в Україні, тобто це можливість дати доступ до цього творчого напрацювання”

Ярина: Всім привіт, ми знову на Драбині. Це п'ятий подкаст Асоціації молодіжних центрів. І нас вже можна знайти на google podcasts i iTunes.  А сьогодні ми у Львові і розмовляємо з  представниками Всесвітньої організації християнської молоді. З нами Олександра Сорокопуд, яка керує львівським осередком, і Юрко Вовкогон, доброволець АТО, який впроваджує тут свої проекти. Скажіть, як виглядає ваш простір і що ви там робили останнє цікаве до карантину. 

Олександра: Наш простір це зазвичай простір, де молодь реалізує свої проекти. Це невелика квартирка, де молодь може збиратися по 10-15 людей і втілювати якісь свої проекти. .

Ярина: А які були останні проекти, які ви вважаєте найвдаліші з молоддю, яка до вас приходить?

Юрко: З останніх проектів, які ми робили, це “Лабораторія соціальних проектів”, де ми вчимо молодь творити власні соціальні проекти, збирати команду, писати заявки на фінансування, займатися менеджментом проектів. Також це “Молода школа відеоблогу”, де ми даємо можливість вчитися в професійних операторів, монтувальника, сценаристів, режисерів, щоб збільшувати україномовний контент в ютюбі. І зараз ми працюємо над молодою оперою “Україна Terra Incognita”, яка присвячена Василеві Сліпаку, львів’янину, солісту Паризької опери,  який, як тільки почалася війна, залишив свою кар'єру заради того, щоб захищати свою батьківщину і загинув на цій війні. Для нас ця постать важлива як ілюстрація взагалі сучасної нашої боротьби, яку наш народ веде останні кілька століть, боротьби не так із зовнішнім ворогом, як боротьби за самоусвідомлення, за свою ідентичність і за позбавлення рабського комплексу. 

Ярина: Карантин вас застав посередині цього мегапроекту. Опера передбачає глядачів, залучення людей. Ви перервалися в офлайн активностях. Як це відбувалося? Що мало бути і що не сталося, і як ви з того виходили?

Юрко: Карантин нас застав не стільки посередині проекту, але й посеред збору коштів. Це була несподіванка. У нас був цілий графік активностей, концертів, зборів коштів, акцій, їх висвітлення. Ми все перевели в онлайн-формат, і нам це вдалося. Ми на два тижні взяли паузу, щоб все перекладали. Нам вдалося попереводити всі концерти не просто в онлайн-формат… це дуже делікатні точні концерти, в яких важлива якість і презентабельність. Тому це були не стріми, а добре змонтовані відеозаписи з гарним звуком. 

Ярина: Коли ви це робили, у вас з'явилися нові функції, або люди змушені навчитися чогось нового, тому що склалася така ситуація.

Олександра: Ми почали переосмислювати класичні форми. Ми з Уляною Горбачевською пішли в античний театр і зрозуміли, що театр був не для глядачів, а для богів. Ми почали зрозуміти, що глядач не є необхідною складовою того, щоб відбулася опера. Ми спілкувалися з партнерами з Гонконгу. Вони роблять опери для людей, які потонули в морі. Це без глядача, а люди з вулиць “підглядають”, що відбувається. Ми почали це переосмислювати. Друге, що ми робили це з молодими людьми, у нас є молоді менеджери і молоді виконавці. Як не дивно, карантин нас усіх зблизив. Наші стажери почали жити в нас в організації. Ми створили “сімейну” атмосферу і з дотриманням певних умов створили умови, де можуть жити молоді люди і мати собі таку “сім'ю”. 

Юрко: Відеоформат дозволив нашим волонтерам практикуватися у зйомці поряд з досвідченими операторами. Це їм дозволило покращити свої якості. 

Ярина: Розкажіть про те, як формувалася ця ідея і хто бере в цьому участь. Як виявилося, що опера буде присвячена Василеві Сліпаку. Звідки взялася Уляна Горбачевська, яка після “Голосу” стала відомою в ширших колах, а не лише у Львові? Як все відбувалося?

Юрко: Це ідея Уляни. Вона прийшла до нас, бо шукала менеджерську команду, яка втілить ідею. Ще раніше вона переписувалася з Василем Сліпаком щодо того, щоб вивести на світовий рівень українську поліфонію. У живому форматі вона майже всюди пропала, є ще в грузинів і корсиканців. Коли вона обдумувала українські автентичні пісні, у неї склалися основі теми: тема любові, роду, захисту своєю землі…., які вона назвала міфами і поділила на пять частин. Оперу хотіла присвятити захисникам України. І склалося так, що коли Василь загинув, вона зрозуміла, що ця майбутня опера буде присвячена йому. Вже потім вона дізналася, що у Василя було псевдо “Міф”, і це вже була така сакральна річ… Щоб реалізувати цей задум, вона звернулася до нас. 

Ярина: Дуже багато речей співпало. По-перше, творчі люди шукали менеджерів, а  це рідко буває. По-друге, виявилося, що ви весь час крутилися середовищі, знали один одного або чули один про одного.  Коли він загинув, було багато спекуляцій, були ідеї назвати вулицю, поставити пам’ятник, тото багато традиційних речей, як прийнято увіковічнювати героїв. Яке ставлення інших середовищ до вашої ідеї, що ви робите це саме таким чином? 

Юрко: Ставлення не може бути погане, є шаблонне розуміння, що “люди роблять добру справу”. Люди можуть не розуміти ні формату опери, ні сучасного мистецтва, але це дає якусь “перепустку”. Гірше, що ми ніяк не можемо вирватися з якихось шаблонів, фальшивої пафосної некрофілії, коли приходять чиновники, плачуть на могилах героїв, а наступного дня крадуть далі. Це вже так склалося: давайте, ви йдіть вмирайте, а ми за вас голосно поплачемо. Важко прорватися через цю девальвацію смислів. Ми бачимо місію -  показати, що героїв можна шанувати не голосно, а осмислено. Не кричати на перехрестях, а продовжуючи їхню справу. І тут найважче пробитися через нашарування цього флуду, чи патріотичного, чи емоційного, але ми всі завалені тонами шаблонного мислення і фраз, що за ними губляться справжні почуття і думки.

Ярина: А як ви вважаєте, коли пішло занурення онлайн і пропали офлайнові заходи. Офлайн в культурі це теж часто перерізання стрічок, вітання важливих людей. А тут пропала можливість  показати себе звично перед іншими людьми, і треба було шукати інші форми. Ви це сприйняли як шанс, що ви зайшли в інтернет, зібрали гроші і вам це практично вдається все, що ви запланували. Чи ви сприймаєте це як щось, що могло бути інакше, якби це можна було робити офлайн? 

Олександра: Якщо говорити символічно, то гроші нам зібрав Василь, його постать в компіляції з ідеєю, що опера - це те, де прийнято його згадувати. Проект народився минулого року влітку, коли не було ні карантину, ані розуміння кордону. Ми закрилися на місяць і почали придумувати. По ідеї, половина опери наповнюється досвідчується музикантами з-за кордону, а половина - це українська архаїчна пісня. Ми не стільки хотіли показати себе, скільки познайомити світ з давньою архаїчною традицією. І тут онлайн-формат нам допомагає. В офлайн-форматі ми б робили подію для Львова і Києва, а тут ми відкриваємо доступ для інших.

Ярина: І як це відбуватиметься зараз? Який наступний захід буде?

Юрко: 29 червня, в день загибелі Василя ми будемо знімати відеоконцерт першої з частин опери, яка називається “Міф роду”, презентацію плануємо на День незалежності. Також ми плануємо зробити масштабні зйомки, потуже відео, яке плануємо презентувати 14 жовтня на День захисника України. Це будуть продукти, які передаватимуть і ідею, і емоції, які можна буде показувати і на публіку, і потенційним партнерам, і вивозити оперу в інші країни, щоб показувати Україну не як країну “третього світу”, що погрузла в копупції, а що тут є багато людей, здатних віддавати життя за свободу, як  і творити мистецтво на рівні  з усім світом. 

Ярина. В принципі, так комфортно зараз, треба виходити з карантину в офлайн, чи кращий результат онлайн і так, може, й має бути? 

Юрко: Ми користуємося шансами, які дає життя. Зараз ми навіть спрощуємо завдання. Це не стільки страшно як перед публікою, є можливість переписати, зробити декілька дублів. Зараз  ми маємо більше часу і менше паніки, щоб створити хороший продукт і потім показати щось якісне. Зараз це виходить навіть в плюс. 

Ярина: Якби вийшли офлайн, кого би ви хотіли бачити? Є якесь уявлення про глядача? 

Олександра: Ми багато про це говорили, що хочемо запросити людей, які в якийсь спосіб можуть себе з чим асоціювати. Нам цікава молода аудиторія, ветеранські середовища, дослідники, музиканти, ті, які можуть відчути і сприйняти цей формат, який може в подальшому вплинути на їх творчість і якісь інші мікроформи. 

Юрко: Додаткова цінність цього проекту, що завдяки присвяті Василеві і захисникам України, він дає можливість залучити патріотично налаштованих людей до споживання сучасного мистецтва. І навпаки, людям, яким цікаві сучасні мистецькі форми, трохи пробитися через флуд фальшивого патріотизму, який відлякує. Можливо, наша опера спонукає людей замислитися над своїм життям в довгій низці життів, які були до нас і будуть після нас. 

Ярина. Дякуємо, це була “Драбина”. 

Хочеш приєднатися або допомогти?