Що таке молодіжні обміни?

Ідея молодіжних обмінів зародилася після Другої світової війни як інструмент порозуміння і міжкультурної комунікації. Першими були обміни між Німеччиною і США, потім Німеччина запровадила німецько-французькі молодіжні обміни, а на початку 90-их – польсько-німецькі. На сьогодні на рівні ЄС запроваджується багато програм, за якими молоді люди можуть поїхати в іншу країну. Вони націлені на отримання міжкультурного досвіду, покращення своїх компетенцій, змістовне дозвілля та в переконанні, що молоді люди роблять свій внесок в порозуміння та співпрацю між країнами.

Внутрішня мобільність молоді одним з напрямків молодіжної політики, яка особливо актуальна у ситуації низького рівня життя та обмеженого доступу до міжнародної мобільності. Така обмеженість може стосуватися як браку фінансових ресурсів, так і відсутності практичних навичок участі в проектах та ініціативах. Відтак, мобільність молоді безпосередньо пов’язана з громадською активністю в широкому значенні цього слова. Тому на національному рівні у рамках молодіжної політики у країнах вимірюється мобільність молоді і, у випадку низьких показників, впроваджуються відповідні інструменти. Основним кількісним показником є досвід молоді виїзду в інші регіони країни. Якісні показники можуть стосуватися як загального досвіду/мети поїздок, так і отриманих компетенцій.

Проблеми з низькою мобільністю можуть мати різні країни, наприклад, на цьому акцентують менш розвинені регіони в Великій Британії чи Швеції, інструменти підвищення мобільності також є предметом молодіжної політики в деяких балканських країнах (зокрема, вони стосуються і теми примирення). Спроби проектів обмінів також були між Росією і Грузією, Вірменією та Азербайджаном.За цілями молодіжні обміни будуються відповідно до цілей молодіжної політики. Вони можуть відображати як потреби молоді, так і запити держави до молоді. Виходячи з даних досліджень, які проводилися в Україні, молодь має запити на неформальну освіту, якісну профорієнтацію, набуття конкретних навичок, змістовне дозвілля (вкл. непрофесійний спорт). З таких запитів можна вибудовувати завдання молодіжних обмінів. Запит держави може формуватися, виходячи з загальних засад гуманітарної політики і / або співпадати, або доповнювати запити молоді (наприклад, порозуміння і комунікація між регіонами, формування національної ідентичності тощо).


За формою молодіжні обміни можуть будуватися, виходячи з інституційних можливостей акторів молодіжної політики (тих, які включатимуться в програму мобільності). На разі можливими видаються такі форми:
1. Шкільні обміни. Ця форма застосовувалася в Європі після другої світової війни, коли класи учнів їздили одні до одних. Такі обміни є симетричними і передбачають взаємні візити протягом великого проміжку часу. Тривалість візиту – 7-10 днів. Обов’язковими компонентами є спільне відвідування уроків, змістовне дозвілля та спільні заходи для учасників. Такі обміни дають краще уявлення про життя однолітків в інших регіонах та дозволяють спільно провести час з новими знайомими. У таких обмінах зазвичай передбачається проживання в сім’ях і є доречними, якщо потрібно досягнути покращення у сфері міжкультурної комунікації.
2. Молодіжні обміни як проект. Ця форма започаткована в молодіжних програмах ЄС (на сьогодні це Erasmus+). Це зустріч щонайменше двох груп молоді з одного регіону і середовища (клуб, організація, школа, гурток….), рівнозначних за базовими характеристиками (вік, гендерне співвідношення, зацікавлення і мотивація), яка триває переважно 5-7 днів. Для такого обміну існують певні стандарти програм. Програми мають забезпечувати позитивних простір для спілкування й отримання нових компетенцій, спільну проектну діяльність, комунікацію з зовнішнім середовищем та присутність центральної теми. Тема обміну є наскрізним елементом і має відображатися в кожному елементі програми. Такі обміни відбуваються зазвичай на виїзді, де всі учасники постійно перебувають в одному безпечному просторі.
3. Навчальні поїздки. Це формат обміну, коли одна інституція або організація приймає групу колег з подібними інтересами і зацікавленнями. Приймаюча сторона має конкретні досягнення і бажання поділитися досвідом з іншими. Як і в проектних обмінах, такий формат має мати конкретну програму та очікувані результати, але композиція груп не обов’язково є симетричною.
4. Обмін кращими практиками. Така форма передбачає взаємні візити в певні організації і інституції однакового профілю діяльності. Це обмін власними досягненнями. Учасники такого обміну повинні вміти пояснити та навчити своїх партнерів тому, що вже вміють вони. Даний компонент передбачає максимальне залучення всіх учасників до розробки програми.
5. Культурні обміни. Такі обміни передбачають спільну діяльність у сфері культури і мистецтва і відбуваються між двома і більше групами. За час, відведений на обміни, групи мають сформувати власний культурний продукт і представити його місцевій громаді. Цей обмін подібний до проектного, але більше націлений на результат, аніж на процес.


При започаткуванні програм мобільності варто окреслити критерії оцінки успішності та застосовувати ці інструменти впродовж та після проекту. В обмінах зазвичай оцінюється:
1. Кількісні показники: кількість учасників, базові демографічні і соціальні характеристики, географічна охопленість тощо.
2. Якісні показники: набуті компетенції учасниками, якість кінцевих продуктів, оцінка здатності використовувати досвід в майбутньому, вплив обміну на майбутнє життя учасників тощо.
Базові інструменти оцінки:
- Вхідне і вихідне анкетування;
- Заключна евалюація;
- Рефлексія і фокус-групи;
- Проміжна та пост-евалюація;
- Зовнішня оцінка кінцевих продуктів (для певних типів проектів);
- Контент-аналіз і оцінка відповідності критеріям програми.


Текст підготувала Ярина Боренько

 

Хочеш приєднатися або допомогти?